| Меню сайта |
|
 |
| Категории раздела |
|
|
| Наш опрос |
|
|
| Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|
| Форма входа |
|
|
|
Главная » 2010 » Январь » 6 » НАШ Бандера
|
 Черговий день народження Вождя української соціал-національної революції є доречною нагодою звернутись до історичної ролі Степана Бандери в становленні нашого Руху. Тим більше, що актуальність революційного чину зумовлює підвищений інтерес до цієї теми з усіх боків політичного спектру. Пігмейська ненависть українофобів до Бандери зрозуміла. Але за що ненавидить Вождя офіціоз, який наполегливо намагається зруйнувати Легенду своїми липкими від розкрадання бюджетних коштів рученятами, подаючи його як чергового борця за українську демократію, громадянське суспільство та президентську форму правління? На Бандеру з’являється попит, відповідно є і пропозиція. От і пишуть різні добродії статті з набором штампованих фраз і ницих стереотипів на кшталт "Степан Бандера - дороговказ сучасності”, "постать української історії ХХ століття”, "феномен”, творять новітню міфологію в контексті "антифашистського” характеру боротьби Бандери і так далі. Ці люди просто помиляються дискурсом. Не треба їм дорікати чи вказувати на фактологічні та ідеологічні помилки. Слід просто вказати їм дорогу. Коротко, на три літери. Втім, полярність оцінок свідчить насамперед про масштабність явища.
Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в родині, яка традиційно для справжньої української еліти брала активну участь в суспільно-політичному житті нації. Батько Бандери долучився до українського військово-політичного перевороту на Західній Україні в листопаді 1918 року, координував створення місцевих збройних формувань в Калуському повіті для відсічі польській агресії, був делегований депутатом до парламенту ЗУНР. У 1919 - 1919 роках Бандера-старший разом із військами Української Галицької Армії в однострої польового капелана перебував у великому визвольному поході на Великій Україні, зазнавши тріумфу перемог та жаху розгромів і оточень в тифозній лихоманці і голодних смертей в засніжених окопах. Брати матері Бандери були міцними системними політиками як за часів Австро-Угорської імперії, так і в міжвоєнній Польщі. Отримавши освіту в Стрийській гімназії, Бандера мав намір поїхати на навчання до чехословацької Економічної академії, як і тисячі інших молодих галицьких українців, котрих теперішній і тодішній форпост європейських цінностей і євроатлантичної інтеграції у Варшаві прирівняв до свиней, яким вища освіта не потрібна. Не отримавши закордонного паспорта, Бандера натомість вступив до Львівської політехніки та розпочав шлях кадрового польового командира української соціал-національної революції. Поєднуючи навчання з участю в легальному громадському житті, Бандера фізично гартував своє тіло та ідеологічно готувався до прийдешніх боїв за право Нації жити повноцінним життям, ставши в одну лаву з учасниками руху національного опору.
…Їх були сотні - молодих, ідеалістичних фанатиків чинного націоналізму, в очах яких палав вогонь ненависті, запалений несамовитим Донцовим і його працями. Класична гімназійна освіта, Вергілій з Гомером, прошу-перепрошую, евентуально, служба Божа щонеділі, прецінь, гратуляції, акуратні костюми-трійки неодмінно з краваткою, антична поезія для душі і - атентати, замахи, нітрогліцерин, ручні гранати, "маузер” за поясом та "браунінг” під подушкою, студентські заворушення, криваві бійки з поліцією, невіртуальні тюремні строки, масові протестні голодування та бунти на зонах тощо. Скромні та симпатичні нетолерантні молоді люди. Незламні Нібелунги української нації, як писала про них права публіцистика 1930-х років. Надрукувати за кордоном і провезти контрабандою газети, журнали, брошури та листівки, сидіти ночами над складанням програмових документів, приготувати запалювальну суміш вдома на кухні, обклеїти за одну ніч все місто антиурядовими летючками, передати побратиму заряджений револьвер для акції, блискуче здати універсистетські іспити, вцілити в темному провулку металевою трубою активного радянофіла, залучити до революційної діяльності нового товариша, будь-якої миті поїхати нічним потягом в який-небудь Ґданськ, Відень, Берлін або Бережани…так день за днем насичено жив не один Бандера і його безпосередні співробітники, а сотні молодих натхненних українців 1920-1930-х років. Революціонери не стають депутатами. Революціонери мають рівні шанси змінити світ, або ж потрапити в яке-небудь цікаве місце на зразок польського концтабору Береза-Картузька. Або довічне ув’язнення деінде.
Це було залізне покоління, якого ще довго не знатиме щедра українська земля. Якими вони могли б стати в умовах нормального мирного життя після Перемоги, нам залишається лише здогадуватись, вдивляючись в пожовклі фотографії спокійних і певних у собі молодих чоловіків та жінок….Вони були до всього ж надзвичайно вродливими, ті, чиї світлини уціліли в вогні епохи…Головінський, Маланюк, Зарицька, Теліга, Лятуринська, Білас, Габрусевич…революційні соціал-націоналісти належали до особливої людської раси - найкращі у всьому.
Шлях Бандери в революційному русі з формальної точки зору добре відомий. Член УВО. Заступник крайового Провідника ОУН, крайовий Провідник ОУН і крайовий Командант УВО. Засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення в 1934 році. Проте ніхто й ніколи вже не розповість, скільки за всім цим залишилось безсонних ночей, напружених до межі нервів, застрелених окупантів, загиблих друзів, втрачених назавжди ілюзій.
Містика терористичного Чину та кривавої відплати окупантам і колаборціоністам перетворила УВО - ОУН в легенду революційного спротиву та найефективніший у Європі інструмент соціально-визвольної і національно-визвольної боротьби.
Вибір об’єктів для показових акцій відплати зовсім невипадковий. Продажний журналіст-графоман Твердохліб, автор нексенофобних публікацій в гламурному часописі. Нарваний шкільний куратор Собінський, патологічний любитель полонізації українських шкіл та вербування стукачів серед учнів. Ефективний менеджер антиукраїнської провокації, комісар політичної поліції Чеховський. "Справжній” українець, директор Академічної гімназії Бабій. Недоторканий толерантний депутат парламенту Голувко. Чиновник українофобної імперії для особливих доручень Майлов. Успішний міністр внутрішніх терористичних справ Перацький. Хороший список. Вражає повнотою охоплення та функціональністю. А головне - універсальний. Еталонний.
Тим часом грізні хмари європейської революції застилали горизонти демоліберального Едему і пророкували великі зміни. Весь континент вирував хвилями опору диктатурі інтернаціонального капіталу та експансії червоної євразійської чуми. Нове покоління українських Вождів, виплекане генієм полковника Коновальця, готувалося остаточно перебрати на себе провід національною революцією в умовах неминучої глобальної війни з силами зла.
Постійні суперечності між Проводом ОУН, що діяв на еміграції та складався з представників старшого покоління націоналістів, і молодим революційним активом ОУН в Галичині, на Волині та на Буковині, були цілком природніми та об’єктивними внаслідок відмінностей у світогляді, стилі життя та елементарного конфлікту поколінь. Якщо Провід ОУН орієнтувався на націонал-консервативний авторитаризм, що міг мирно співіснувати з традиційною соціальною структурою, то молоді Вожді з Заходу України сповідували елітарну ідеологію тотальної революційної реконкісти заради повноцінного оновлення суспільства, очолюваної орденом загартованих у боях, кращих із кращих, жорстоких, юних і безкомпромісних вартових прекрасного майбутнього. Варто згадати, що більшість резонансних бойових акцій УВО-ОУН, які отримували реальний розголос у міжнародній пресі, були ініційовні безпосередньо західноукраїнськими молодими провідниками та бойовиками без санкції Євгена Коновальця. Але якщо Коновалець вважав, що українські націоналісти "пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували” і "сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон”, то для активістів на Західній Україні цей тон був нормою речей. Зрештою, вони самі й відповідали за свої акції: відсиджувати у польських тюрмах доводилось саме їм, а не старшим знаючим товаришам з Праги, Берліну чи Женеви.
А претензії мали під собою вагомий ґрунт. "Хтось” допустив до найближчого оточення полковника Євгена Коновальця законспірованого під простакуватого комсомольця, що раптом спалахнув інтересом до українського націоналізму, П. Судоплатова - закінчилось це, як відомо, бомбою в коробці з-під цукерок у Роттердамі в травні 1938 року. "Хтось” активно виступав проти призначення першим реальним Провідником ОУН на Західній Україні досвідченого бойового офіцера Юліана Головінського, легендарного командира "летючої бригади” бойовиків УВО з колосальним авторитетом серед підпільників. Варто було Коновальцеві провести кандидатуру Головінського на червневій конференції ОУН 1930 року в Празі, залишивши за останнім також посаду крайового Команданта УВО, як Головінського "раптом” розстріляла при "спробі втечі” польська поліція у вересні того-таки 1930 року. "Хтось” подбав про те, аби колосально важливий секретний архів ОУН в Празі знову ж таки "випадково” захопила зазвичай лояльна чехословацька поліція та негайно поділилася надбаннями зі своїми польськими колегами. Бомби, виготовлені в конспіративних лабораторіях ОУН, часом мали прикру здатність вибухати тоді, коли це було зовсім не до речі, або не вибухати якраз тоді, коли це було потрібно. Можна багато чого списати заднім числом на криворукість молодих революціонерів і бойовиків, які вчилися на власних помилках, що й зробили окремі "провідники”, але багато випадковостей у сукупності формують тенденцію. Ціною стали сотні загублених молодих життів, які не вагаючись йшли на смерть, не думаючи про можливі зраду та підступ. Тому немає нічого дивного в тому, що Бандера і його побратими, які несли на своїх плечах основний тягар підпільної революційної боротьби, вийшовши в 1939 році з в’язниць, сформулювали конкретні "пред’яви” до спадкоємця полковника Коновальця, голови Проводу ОУН Андрія Мельника. Зокрема, усунути найближчих своїх співробітників Сеника і Барановського, яких обґрунтовано підозрювали в роботі на іноземні спецслужби, залучити до вищих керівних посад ОУН представників молодого підпільного активу, провадити боротьбу за утворення Української держави виключно з опорою на власні сили тощо. Найголовніший закид стосувався, м’яко кажучи, незрозумілої позиції Мельника та його оточення з приводу дій бойових груп ОУН на Закарпатті в 1938 - 1939 роках, коли членам організації закордонне керівництво…заборонило переходити кордон з метою формування збройних загонів для захисту Карпатської України від угорської агресії. Адже Угорщина - союзниця Німеччини. Про яке втручання може йти мова? Демонстративно проігнорувавши виважені накази поміркованих лідерів, фанатично налаштовані лідери бойовиків ОУН Мизайло Колодзінський, Роман Шухевич та Зенон Коссак на власний ризик закупили зброю та очолили загони націоналістів для допомоги українцям Закарпаття. В запеклих боях з регулярною угорською армією, залишками чехословацьких військ та польськими диверсійними формуваннями бойові легіони ОУН вкрили стяги українського націоналізму невмирущою славою.
Відтак у лютому 1940 року Бандера зі своїми найближчими сподвижникамм Ярославом Стецьком, Романом Шухевичем і Степаном Ленкавським створив у Кракові Революційний Провід ОУН, перебравши на себе всю відповідальність лідерства соціал-національною революцією. Підпільна мережа ОУН на окупованій радянськими військами Західній Україні без огляду на реальність пакту Молотова-Ріббентропа готує загальне народне повстання проти диктатури юдобільшовицького терору, відмовляючись сидіти склавши руки, коли тисячі українців ешелонами депортують до Сибіру. Одночасно під егідою ОУН за домовленістю з німецьким Абвером формуються батальйони "Нахтігаль” і "Роланд” - передові загони українського війська в європейському хрестовому поході проти Москви.
Проголошення Акту відновлення Української держави 30 червня 1941 року у визволеному батальйоном "Нахтігаль” Львові, ігноруючи поточну геополітичну реальність та персоналії керівництва Німеччини - це типова бандерівська акція. Смілива, провокаційна та волюнтаристська. Відмовившись відкликати свої підписи, Бандера зі Стецьком помандрували до концентраційного табору Заксенхаузен. Для державного керівництва Великонімецького Райху питання створення незалежної Української держави, союзної Німеччині в рамках Об’єднаної Європи, виявилось, як полюбляють казати українські ліберали з зовсім іншого приводу, "не на часі”. Ну що ж - не на часі, то не на часі. Тільки за подібну стратегічну далекоглядність фюрерів і райхсмаршалів довелося розплачуватись своїми життями сотням тисяч молодих німців від Москви, Сталінграду, Курську та Бродів до Нормандії, Арденнських лісів і Зеєловських висот під Берліном. Це, однак, не дає підстав вважати Бандеру "антифашистом” чи "антинацистом”. Братів Бандери Олександра і Василя в 1942 році справді вбито в концентраційному таборі Аушвіц - але не міфічними нацистами, а польськими вертухаями, які контролювали ситуацію в частині табору. Оскільки українсько-польський конфлікт надалі палав з усією силою по всій Центральній Європі, від дрімучих волинських лісів до похмурих концтабірних бараків, то з’ясування геополітичних відносин та актуальних проблем коригування етнодемографічного складу територій відбувалося в досить жорсткий спосіб. Степан Бандера утримувався як VIP-військовополонений зовсім не в дерев’яному бараці на 100 чоловік з газовими камерами та крематорієм, а в особливому блоці політв’язнів - таких, як, наприклад, колишні французькі прем’єри Е. Даладьє, П. Рейно та Л. Блюм, екс-канцлер Австрії К. Шушніг та колишній глава уряду Іспанії Л. Кабальєро.
Тим часом розгортання загальноукраїнського революційного руху в підпіллі відбувалося за бандерівським сценарієм - провівши рейдерську атаку на перші партизанські формування "мельниківців” і "бульбівців” навесні 1943 року, ОУН (б) сформувала реальну, а не віртуальну УПА та розпочала безжальну українську реконкісту. Результат - реванш за поразку ЗУНР, виграна українсько-польська війна 1943 року, етнічно чиста українська Волинь та шмарклі ліберастів. Раптове бажання окремих побратимів різко засудити та рішуче відмежуватися від "інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-соціялістичнпх програм і політичних концепцій” стало загрозливим симтомом хвороби, на яку страждає український патріотичний рух і сьогодні - страх називати речі своїми іменами та бажання "лягти” під чужий дискурс. Організаторам і натхненникам ревізіоністського ІІІ великого Збору ОУН у серпні 1943 року надзвичайно пощастило в тому аспекті, що Степан Бандера на той час сидів в німецькому Заксенхаузені. Інакше комусь стало б дуже некомфортно, а то й по-справжньому боляче. Українські соціал-націоналісти ХХІ століття не можуть і не повинні визнавати відступницьких постулатів ІІІ великого Збору ОУН.
На чиєму боці перебував Степан Бандера у Другій Світовій війні? Бандера воював проти всіх. За Україну. Цим і обмежимось.
Із Заксенхаузена Бандеру випустили в грудні 1944 року ті самі німці, які його туди й запроторили, але аж ніяк не "звільнили війська союзників”, як це стверджують окремі "знавці”. Розпочався новий і доволі безрадісний етап життя - кар’єра не революціонера, а вигнанця, затьмарена прикрими невдачами та загадковими обставинами метафорфоз. Бандера після 1945 року - це, на жаль, бліда тінь себе самого довоєнного періоду. Змушений долати розкол у власному середовищі, співпрацювати із західними союзниками, він так ніколи й не піднявся до колішніх висот. Зрозуміло, що повоєнний Мюнхен в 1940 - 50-х роках аж кишів кадровими розвідниками та агентами (часто - подвійними і потрійними) всіх можливих спецслужб - англійських, американських, радянських, французьких, часто конкуруючих між собою навіть незважаючи на однакові однострої. У внутрішньому конфлікті в ОУН (б) Бандеру і його оточення підтримала британська розвідка, тоді як кураторство над опозиційним угрупованням Л. Ребета та З. Матли взяло новостворене американське ЦРУ. За все доводиться платити. За те, що підконтрольні окупаційним військам у Західній Німеччині правоохоронні органи дивляться крізь пальці на художню самодіяльність організованих груп людей з військовою виправкою на конспіративних вартирах. За можливість друкувати масовими тиражами підривну літературу. За регулярні фінансові субсидії. За вишкіл у спеціальних центрах. За організацію переправки людей через кордони. Часом це коштує дорого, інколи надзвичайно дорого. У 1920 - 1930-х роках УВО та ОУН в очікуванні глобальної війни в Європі могли дозволити собі брати гроші під певні зобов’язання одночасно в спецслужб Литви, Чехословаччини та Німеччини, оскільки реальні кошти - це кров революційної боротьби, а от зобов’язання…Що ж - зобов’язання? За певних обставин і невеликого талану можна буде потім зробити залізобетонний вираз обличчя та поскаржитись на погану пам’ять. Мовляв, з радістю б - але нічого "такого” не пригадуємо. Однак, у 1946 році, незважаючи на очевидні передумови, нова світова війна між країнами Заходу та Радянським Союзом не розпочалась. В 1947 - теж. І в 1948 чомусь ні. Довелося оплачувати рахунки. Деякі зразу, інші в розстрочку. Давати згоду британським кураторам постачати розвідувальну інформацію з Західної України, брати участь в інспірованих ними ж внутрішніх "розбірках”, після яких в тихих німецьких озерах виловлювали трупи невідомих, вербувати людей для десантування з англійських літаків у Карпатах (яких радянські "кроти” в британських спецслужбах тут же радісно здавали операм з МГБ) тощо. А часом - написати статейку-другу для української преси з вимученим набором ритуальних кодових фраз на зразок "монопартійно-тоталітарна система шкідлива для розвитку нації, завжди згубна для панівної політичної монопартії і її ідеї”. Враховуючи вищесказане, стане зрозуміло, чому в українських соціал-націоналістів, при колосальній повазі до Бандери, не існує жодного пієтету перед тим, що дехто намагається пропхати в якості його повоєнної "ідейно-теоретичної спадщини”.
Сьогодні Степана Бандеру активно намагаються експлуатувати ті, кого б він за життя з радістю пустив на органічні добрива. Це лише після тижня важкого пияцтва українофільствуючим лібералам могла наснитися геніальна думка ввічливо вимагати від влади вписати заднім числом Бандеру в "модерну історію державотворення”. Те, що існує нині за вікном, не має до Степана Андрійовича Бандери, українського соціал-націоналіста та революціонера, жодного стосунку. Це не Українська Самостійна Соборна Держава, якщо хтось не в курсі. Це УРСР Кагановича - Шелеста - Щербицького в лібералізованому толерантному форматі плюс приватизація національного багатства нехорошими буржуями відомої національності. Україноненависництво як національна ідея та стратегія розвитку держави. Те, що потрібно подолати та випалити всепоглинаючим полум’ям соціал-національної революції.
Немає жодного сенсу шукати надумані та штучні паралелі між Бандерою та іншими історичними діячами різних періодів, якими б "розкрученими” не робила їх сучасна демоліберальна парадигма, заснована на активній деконструкції та фальсифікації реальної історії. Жанна д’Арк? Візіонерка та відьма. Джузеппе Гарібальді? Масон, найманець і борець з католицькою Церквою, який постійно дефілював у червоній сорочці. Шандор Петефі? Поганенький віршар-графоман. Патрік Пірс? Дилетант, автор аматорської тактики перевороту, яка привела до краху Великоднього повстання 1916 року. Кемаль Ататюрк? Напівкровка, авторитарний солдафон та ідейний москвофіл. Хосе Марті? Ремікс на тему Пушкіна та Пугачова.
Якщо й були в новітній європейській історії постаті, схожі на Бандеру, то це, без сумніву, провідники і вожді революційних рухів Третього шляху - Хосе-Антоніо Прімо-де-Рівера молодший в Іспанії, Леон Дегрелль в Бельгії, Корнеліу Кодряну в Румунії. Якби вони зустрілись в реальному житті, то, без сумніву, могли б міцно потиснути один одному руки та порозумітися без слів. Революціонери завжди знайдуть спільну мову.
Бандері не потрібні виправдання. Бандері ні до чого реабілітація в очах денаціоналізованої біомаси та звання Героя України від вчорашніх стукачів і сексотів. Квіти, ритуальні промови та нудні сірі обличчя бюрократів у вишиванках викликають в нього блювоту. Бандеру не можна купити. Бандера не продається. Бандера не може бути монументом, символом, акціонером, депутатом, чиновником, менеджером або "успішним українцем”. Йому тісно в бронзі та незручно в граніті. Бандера не носить Prada. Не їздить на "Майбаху”. Не ходить на "Свободу” Савіка Шустера. Не дає інтерв’ю глянцевим журналам. Йому покласти на рейтинги, тренди і бренди.
Зате Степана Бандеру з Романом Шухевичем, Біласом і Данилишином, а також з кимось зі старших аторитетних діячів на зразок капітана УГА Юліана Головінського можна, не напружуючись, уявити на вмитих осінніми дощами тихих львівських вулицях під час небагатослівного з’ясування стосунків з приводу контролю над життєвим простором. Прості українські хлопці в акуратних однакових костюмах зі сталевими нервами, міцно стиснутими кулаками та смертоносним вогнем у очах неквапом виходять з-за рогу, вітер жене вулицею брунатне листя та сумує за втраченим літом, запалюються ліхтарі. З того боку - модний заклад, де культурно проводять дозвілля працелюбні "успішні українці” та всі належні атрибути: російськомовна братва, чорні джипи, справжнє французьке шампанське, гламурні подруги, круті пацани з автоматами, шуфутінскій з динаміків, слишвасячотигоніштипадкємходіш, і старе як світ питання - "в чому сила, брате?” Бандера завершив би цю філософську суперечку радикальними оргвисновками. Тихою скромною посмішкою, ударом в сонячне сплетіння та кулею межи очі. За ясні зорі і за тихі води. За постійний геноцид нашого прекрасного народу. За голодних і знедолених, але таких терплячих українців. За Львів бандерівський, який нам належить здобути і відстояти. Так має розпочатись соціал-національна революція.
Нахтігаль & Зірка з Неба
Джерело - ВАТРА
|
|
Просмотров: 1430 |
Добавил: Penk-off
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| Поиск |
|
|
| Календарь |
|
|
| Архив записей |
|
|
|
