Основи національного виховання молоді на прикладі думи Едуарда Драча „Із полону” - 8 Февраля 2010

<независимый ресурс>

Суббота, 20.04.2024, 13:49

Главная

| RSS

Меню сайта

Категории раздела

Наш опрос

Статистика

Онлайн всего: 1

Гостей: 1

Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2010 » Февраль » 8 » Основи національного виховання молоді на прикладі думи Едуарда Драча „Із полону”

23:26

Основи національного виховання молоді на прикладі думи Едуарда Драча „Із полону”

Із полону

Слова: Едуард Драч
Музика: Едуард Драч

Iз полону, з-пiд Iзмаїлу
Вели козаченьки
В яснi зорi, на Вкраїну
Братцiв дорогеньких.

Отаман каже жартома:
"Чом не раді йти в Батьківщину?
Може, далі йти сил нема,
То повертай до Ізмаїлу".

А сто братців засміялись,
Інші сто сказали:
"Ми жіночок-татарочок
Й діточок лишали.

Одпустіть - жалкувать не будем
За дніпровськії плавні.
Навіть бачить вже забудем
Землі православні".

В отамана очі - хмари,
Крівцею налиті:
"Ну йдіть, плодіть яничарів,
Бісовії діти!"

І коли закурився шлях,
Запорожці коней вертали.
Зі сльозами на очах
Козаки своїх рубали.

Ця дума, що свідчить нам про славні дні Звитяги і Чину наших войовничих предків-козаків має під собою історичне підґрунтя - оповідь про повернення козацького війська на чолі зі славетним отаманом Іваном Сірком із походу на Крим та винищення трьох тисяч українців-християн.

...Після такої щасливої і блискучої перемоги над ханом усе козацьке військо, з'єднавшись з Сірком, забрало свою здобич, тимчасово залишену збоку, і саме опівдні підійшло до Сиваської переправи. Перепочивши тут якийсь час після воєнних подвигів і підкріпившись харчами, вони, не зволікаючи, рушили з Криму через Сиваш на той бік, що йде від Сиваша до Запоріжжя.

Пройшовши Сиваш перед заходом сонця і вже не тримаючись того тракту, яким ішли з Січі в Крим, запорожці від переправи подались на Каланчак, до Чорної долини й Кочкарів, залишивши Перекоп з лівого боку. Струснувши біля Чорної долини всі поля й кримські пасовища, захопивши багато рогатої худоби й овечих отар разом із татарами при них, військо запорізьке рушило вгору Дніпром, до своєї Січі, маючи безліч здобичі й тринадцять тисяч ясиру - полонених татар і християн, які були в кримській неволі. Віддалившись з усім військом і здобиччю на кілька миль від Криму й зупинившись у зручному для обіднього попасу місці, Сірко наказав одним із козаків наварити побільше каші, щоб її було достатньо як для війська, так і для ясиру, а іншим розділити навпіл ясир, окремо християн, а окремо бусурман.

Коли це виконали, Сірко наказав усіх бусурман пов`язати, а до християн, чоловіків і жінок, котрих було сім тисяч, сказав таке слово, випробовуючи їх: "Хто хоче, йдіть з нами на Русь, а хто не хоче, повертайтесь у Крим".

Християни й "туми" - діти християн у Криму, - почувши ці слова Сірка, розділилися на дві частини: одні, їх було три тисячі, воліли повернутись у Крим, ніж іти в християнську землю; інші, яких було чотири тисячі, забажали повернутись у свою землю, на Україну. Сірко наказав усіх нагодувати, а далі одних залишив із собою, а інших відпустив у Крим. Відпускаючи останніх, запитав у них, чому вони прагнуть у Крим; ті відповіли, що в Криму в них нерухомості й господарства, тому там їм краще житиметься, як на Русі, де вони нічого не мають.

Відпускаючи тих людей, Сірко ще не зовсім вірив, що дійсно підуть в Крим, а сподівався, що повернуться на Русь і, зійшовши на близьку могилу, дивився за ними, доки їх було видно. Коли ж переконався у їх твердому намірі йти в Крим, наказав молодим козакам сісти на коней, наздогнати відпущених і всіх до єдиного без жодного жалю вибити й витяти, і сказав, що сам поїде за ними й подивиться, чи все виконано за його наказом.

Отримавши від Сірка такий наказ, козаки, наздогнавши тих людей, вчинили, як було наказано, не залишивши живою жодної душі. Незабаром і сам Сірко, сівши на коня, поскакав туди, де виконували його наказ. Прискакавши й побачивши, що його волю виконали точно, він подякував козакам, а до мертвих тіл промовив так:

"Простіть нас, брати, а самі спіть тут до страшного суду Господнього, замість того, щоб розмножуватися вам у Криму між басурманами на наші християнські молодецькі голови і на свою вічну без хрещення погибель". (Уривок із книги Дмитра Яворницького "Історія запорізьких козаків", Розділ 23).

В такому дусі вчили своїх дітей нащадки князів Руської Імперії - не знай пощади до ворогів рідної землі, не забувай кровних братів своїх на чужині, хай і опинились вони там не з власної волі, але не жалій, зневажай і карай, якби це тяжко тобі не було, манкуртів. Пам'ятай, що не було, немає і не буде прощення тим, хто зрадив побратимів і хто заради лакомства проклятого вбив у серці своїм волелюбний Дух народу нашого, відцурався рідної мови, запродався ворогам Батьківщини.

Цьому вчили своїх дітей тисячі поколінь наших предків. А зараз нас та наших дітей на нашій землі намагаються навчити "толерантності" - благоговінню перед антисоціальними ницими створіннями, збоченцями, інородцями-окупантами, сотні тисяч яких вже паразитують на тілі Nації і орди яких сунуть на Україну. Навчити нас - нащадків князя Олега, Ігоря та Святослава, нащадків безстрашних воїнів Дикого Поля - козаків-запорожців, нащадків Хмеля, Гонти і Залізняка, нащадків Пророка - Великого Кобзаря, нащадків тих, хто бився під Крутами та в повстанчих загонах Холодноярської Республіки, нащадків Коновальця та Шухевича, нащадків тих мільйонів знаних і незнаних, чия кров живила, живить і буде живити вічно землю Руси-України.

друг БОРИСФЕН

2008 р.

Джерело - "Патріот України”